Недостатня мотивація у дітей із синдромом Дауна.
Ідеї, які можуть
допомогти вирішити проблему недостатньої мотивації у дітей із синдромом Дауна:
1. Використання прийомів «безпомилкового навчання». Даний
термін, зі слів професора Сью Баклі, означає, що педагог на кожному із кроків
нового завдання, при необхідності підштовхує (підводить) дитину до прийняття
правильного рішення чи підказує, щоб вона правильно впоралася із
завданням. Це дозволяє дитині досягти успіху шляхом наслідування і
багаторазового повторення необхідних дій, а не шляхом спроб і помилок.
Варто пам’ятати, що потрібно уникати гіперопіки, заохочувати розвиток
самостійності.
2. Чергувати різні види діяльності і при цьому розпочинати та
закінчувати роботу тими завданнями, в яких проявляються сильні сторони дитини –
соціальні навички, розуміння мови, здатність до наслідування, візуальне
сприйняття.
3. Прийом нагородження бажаної поведінки. Схвалення,
позитивна оцінка, похвала закріплюють у дитини віру у власні сили, підвищуюють
її самооцінку, викликають бажання робити щось так само добре й надалі,
зменшують страх можливого неуспіху в новій справі.
Схильність дітей із синдромом Дауна уникати виконання вправ створює
проблемні ситуації на уроці та призводить до збільшення відмінностей між ними
та іншими дітьми. А саме, темп виконання завдання, його складність. У даному
випадку варто сказати про роль асистента на уроці та диференціацію навчального
процесу, а саме: забезпечити включення дитини в роботу, різнорівневі завдання,
завдання по інтересах, процес (одна дитина працює з Нуміконом, друга – з
іншими навчальними матеріалами (картками, зошитом із математики; або на уроках
читання – одна група дітей працює з кубиками Зайцева, складовими картками, інша
– робота з книжечкою)).
До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати
тільки для нього призначене завдання. В. О. Сухомлинський
Що таке диференціація?
- Реакція вчителя на потреби учня.
- Визнання різноманітних базових знань і потреб учнів.
- Навчання, яке враховує відмінності між учнями.
4. Забезпечувати регулярний позитивний зворотній зв’язок, який може підтримувати
мотивацію при виконанні важкого завдання, особливо якщо брати до уваги орієнтування
дітей із синдромом Дауна на соціальну взаємодію.
5. Відпрацьовувати навички, які даються з труднощами, в грі, у ЦНД, на
прогулянці. Залучати дітей із синдромом Дауна в групові сюжетні ігри,
які полегшують формування вмінь, пов’язаних із налагодженням і підтримкою
стосунків з іншими – необхідної умови для соціальної інтеграції та загального
відчуття емоційного благополуччя.
Висновки:
Цілеспрямований розвиток сильних сторін
дітей із синдромом Дауна полегшуватиме самостійне оволодіння іншими, важчими
вміннями та навичками.
Виходячи з праць Л.С. Виготського, потрібно розвивати дитину, не
виправляючи її окремі недоліки, а створюючи реальні життєві ситуації та
обставини, спрямовані на зміцнення та розвиток властивих даній особистості
ресурсних якостей.
